Бакота – мало хто знає, що це і, можливо, колись лише чув назву, але так і не зібрався відвідати через брак інформації про цю туристичну українську перлину. Хоча вона і поміщена в безліч списків для обов’язкового відвідування, чомусь її недооцінюють туристи та не приділяють їй заслуженої уваги. Насправді тут є на що подивитись і місце також має свою унікальну та об’ємну історію, а також неймовірну природу та неповторну атмосферу.
Колись тут було величезне місто, що мало тисячолітню історію, тут проходили торгові шляхи та процвітала самобутня культура, а ландшафт дуже відрізнявся від того, що ви можете побачити сьогодні. Красива затока, яку приїздять споглядати сучасні туристи та відпочивати душею поряд зі спокоєм водної гладі, утворилась штучним чином у 1981. Це період трагедії для мешканців кількох десятків сіл, що колись розташовувались на цьому місці, а тепер поховані під товщею води, адже затоплення місцевості водами Дністра було штучним. Так створювали Новодністровську ГЕС. А до слова, тут був густонаселений регіон, безліч мешканців змушені були починати життя заново в максимально короткі терміни – їм дали всього 8 років. Як бачимо, історія регіону значно бурхливіша, ніж це можна уявити, споглядаючи тиху воду Бакоти.
Отож, що треба знати про Бакоту?
Озеро (або, як часто кажуть затока) Бакота розташовано на Хмельниччині, поряд із Кам’янцем-Подільським. Історичні розкопки свідчать про давню та бурхливу історію, де є місце розквіту та занепаду після того, як місто було захоплено монголо-татарами, які впродовж майже сотні років його утримували. Пізніше місто перейшло під владу Литви, замок відбудували, але цей період був не тривалим, адже скоро Бакота набула нейтрального статусу між Литвою та Польщею, містяни повстали проти феодалів, але повстання було жорстоко придушене. Це стало останньою краплею для міста, адже з того часу воно поступово занепало. Але не містом єдиним, адже під час періодів його злетів та занепаду, поряд з містом розвивався та розбудовувався скельний монастир, залишки якого й нині приваблюють туристів. Це найдавніший скельний монастир Поділля, що знаходиться у 120-метровій Білій горі з м’якого піддатливого піщанику.
Історики та дослідники стверджують, що християни – не перші, хто зміг оцінити це місце, адже до їх приходу тут було язичницьке капище. Підтвердженням є результати розкопок, що проводили тут. Існує безліч легенд про це місце, що не знаходять історичних підтверджень, але від того не втрачають своєї популярності. Так, згідно однієї з них, під час навали монголо-татар у монастирських печерах переховувалися безліч вірян та монахів, які не хотіли зректися своєї віри, за що їх живцем було там замуровано загарбниками.
Як би то не було насправді, у середині ХV століття монастир залишають напризволяще і поступово він руйнується без належного догляду. З часом обвалилось багато печер і сьогодні це лише шматок не до кінця вивченої історії нашого краю.
Сьогодні Бакота – це площа в півтори тисячі гектарів, тихе водне плесо і скелясті береги, що в комплексі утворюють м’який теплий клімат, а також безліч прекрасних мальовничих місць, руїни та залишки монастиря, піщані пляжі та (за легендами) цілющі джерела. Тут проводять екскурсії та приїздять паломники, щоб доторкнутися до святих місць, а звичайні туристи приїжджають, щоб насолодитись неймовірною природою та спокоєм. І все ж хотілось би, щоб це місце мали змогу оцінити по достоїнству значно більше українців, щоб пам’ятали та вивчали свою історію, багату та різноманітну, не завжди гарну, але завжди свою.
